Яка мотильниця потрібна рибалці-зимнику

741
Яка мотильниця потрібна рибалці-зимнику

Рибна ловля, і зимова не виняток, крім усього іншого передбачає використання тваринних компонентів як однієї зі складових успішної справи. І якщо технічна частина — льодобур, ящик і вудки — речі доволі невибагливі в побуті, то тваринні наживки й прикормки потребують пильної уваги та вдумливого ставлення.

Останнім часом у ловлі на мормишку практично завжди й усюди як наживку використовують великого мотиля, а як прикормку — мотиля дрібного, так званий лиманник, або джокер. Ці личинки комариного племені живуть у донному мулі і, будучи витягненими звідти, швидко гинуть, якщо не вжити необхідних заходів.

Температура. Перший із таких заходів — збереження температурного режиму, за якого мотиль насадковий чи прикормковий почувався б як у рідній стихії. Режим постійного підтримання потрібної температури може забезпечити будь-який теплоізоляційний матеріал, найтехнологічніший з яких, виходячи з потреб рибної ловлі, — пінопласт. Коробки з пінопласту, мотильниці, легкі, зручні, прості у виготовленні і, з огляду на свою недовговічність, відносно недорогі.

Вологість. До недоліків пінопластових мотильниць слід віднести гігроскопічність — здатність усмоктувати вологу, таку необхідну вміщеним у них личинкам. Однак ця біда поправна: достатньо покласти на дно мотильниці прошарок з іншого полімеру, який утримує й віддає вологу, — добре всім відомого поролону.

Приблизно так може виглядати простора коробка для відносно довгого зберігання великої, до пів кілограма, кількості мотиля, куди він, щоб відвести зайву й зберегти необхідну вологу, вміщується загорнутим у конверт із газетного паперу. Можна, звісно, вдатись і до дідівського методу зберігання мотиля в моху — «щоб черв не здох, клади його в мох» — у дерев'яній мотильниці. Це трудомісткіший, але найприродніший і найдієвіший метод.

Яку брати на рибалку. Тут єдиної думки серед рибалок немає. Ті, хто знайомий зі спортивною ловлею з криги, віддають перевагу маленьким пінопластовим коробочкам, що кріпляться на передпліччі або на нозі на гумових ремінцях. Здорово, наживка завжди під рукою — тільки вона так само й «під рукою» в морозу, який раз у раз зазирне в теплоізоляційну коробочку в момент її відкривання. У підсумку за пару годин із веселеньких і моторних мотиликів на морозі утворюється червоний хрусткий льодок, який на гачок мормишки аж ніяк не насаджується.

Тому все ж краще зберігати насадкового, а прикормкового мотиля однозначно, за пазухою або в спеціальній внутрішній кишені рибальської куртки чи бушлата, повністю виключивши вплив низьких температур на ніжних личинок. При цьому пінопластова мотильниця не має бути аж надто мініатюрною чи глибокою: з таких коробочок важко діставати личинок одну за одною, вони все норовлять «вискочити» гуртом.

Головна вада покупних. Простенькі мотильниці продаються в кожному рибальському магазині, і всі без винятку мають один суттєвий недолік — ненадійне закривання кришки. Пінопластова кришка при закриванні входить у проріз самого тіла мотильниці з деяким натягом, який із часом, через залишкову деформацію, зникає, і кришка теліпається сама по собі. На рибалці це загрожує мимовільним висипанням мотиля — добре, якщо за пазуху рибалки, а то й просто на кригу, де його миттєво схоплює мороз.

Обгортання коробки з кришкою гумками теж доволі ненадійне: гумки рвуться й розтягуються. Найкраще, якщо кришка утримується входженням у проріз коробки, обмотати її одним-двома шарами скотчу, збільшивши в такий спосіб ширину кришки, а отже, і натяг при закриванні.

Захід цей, звісно, тимчасовий. Як і сама пінопластова коробка, рідкісні з яких доживають до кінця крижаного сезону. Переживати через це не варто — варто лише усвідомити, що пінопластова коробка для мотиля це такий самий витратний матеріал, як волосінь чи гачки, не кажучи вже про сам її вміст.

© 2026 Всі права захищені
Розробка сайту: