Конфуцій ще багато віків тому недарма казав, що дуже важко знайти сіру кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там немає. Те саме й ловля на спінінг: рибалка трудиться, з нього ллється вже далеко не сьомий піт, а поклівок усе немає й немає.
Рибі в цій ситуації потрібно всього нічого — тільки щоб спокуслива приманка з'явилась там, де хижак може її хоча б побачити, а не там, де вона марно плаває з волі спінінгіста. Інакше кажучи, не бачачи рибу у воді, потрібно її там відшукати.
Течія чи її відсутність. Існують чіткі критерії, що звужують напрями пошуку, і стосуються вони передусім характеристики водойми. У водоймах із вираженою течією хижа риба, за винятком жереха, тримається біля дна, коло донних укриттів — так легше заощадити сили для рішучого кидка на здобич.
А у водоймах без течії, як в акваріумі, хижа риба може вийти за кормом у який завгодно горизонт товщі води. Згадаймо хоча б про сомів, що піднімаються з десятиметрової глибини, зачувши призовний звук квока.
Де стоїть щука влітку. Квока у спінінгіста немає, зате є знання повадок хижої риби влітку. Воно підказує, що серед заростей латаття щука стоїть у півводи, іноді просто під листям водяних лілій.
Виявити себе вона може атакою на плавучий меткий воблерок, бажано шед, із заглибленням не більше тридцяти сантиметрів, який подають їй у вікнах рослинності неквапною проводкою з частими зупинками. Якщо килим водоростей подекуди розступається й утворює коридори, то наймиліша справа — протягнути по них упористу вертушку, почавши рух приманки за пару секунд після приводнення.
Трохи складніше виконати проводку в товщі води, коли підводна рослинність не виходить на поверхню. Тут спершу треба обчислити глибину, на якій над дном простягається суцільний килим водоростей, за відліком часу падіння на нього приманки, а потім на половині цього рахунку провести вже над водоростями вертушку на щуку або майже невагомий джиг на окуня.
Коли водоростей немає. У деяких водосховищах їх немає зовсім. Риба — жируючий окунь і судак — стоїть далеко від берега в товщі води й неохоче атакує цьоголіток плітки й червонопірки.
Як бути, адже джига пролітає горизонт стоянки хижака так швидко, що ближче до полудня, коли судаки й окуні туди вселяться, у них уже немає жодного бажання гнатись за нею до дна?
Вертушка. У розпал літа є тільки одна тема, здатна врятувати становище. Ім'я їй — обертова блешня. Унікальність цієї приманки в тому, що вона, на відміну від джига, не валиться каменем на дно, а повільно до нього планує, і, на відміну від плавучого воблера, не має певної межі заглиблення, нижче за яку ні кроку. Вертушка йде на заданій глибині, яку можна кілька разів змінити за одну проводку, піднімаючи чи опускаючи вершинку вудлища.
Пошукова проводка виглядає приблизно так. Після приводнення приманки рибалка, закривши дужку лісоукладача, робить пару швидких обертів котушки, під час яких блешня заводиться і на всіх обертах проскакує пару метрів біля самої поверхні. Хижак, якщо він десь поряд, засікає приманку.
Далі даємо їй падати, плануючи на саме дно: хижак, що стоїть в уподобаному ним горизонті, не промине схопити приманку під час планування. Засікаємо, де, на якій глибині, була хватка, і наступного разу спрямовуємо приманку, може, і зовсім іншу, просто туди.
До речі, такий прийом можна виконувати за одну проводку не один раз — така собі ступінчаста проводка вертушки в товщі води, що пробиває в секторі облову всю водну товщу від поверхні до дна. Насправді пошукову проводку складніше описати словами, ніж виконати на реальній водоймі: шансів залишитись непоміченим, сховавшись у товщі води, у хижака майже немає.