Як така змієподібна рибка передбачає погоду, мені в дитинстві не раз доводилось спостерігати на берегах річки Тяжилівки. Увечері то тут, то там на поверхні води показувались дрібні в'юнчики й тут же пірнали в рятівну глибину. Якщо це відбувалось увечері, то наступного дня обов'язково бути грозі або просто зливі.
В'юн — нечисленний, із природних причин, представник родини в'юнових у наших водах. В'юнові за своєю будовою близькі до коропових, а от на вигляд із незвички й налякати можуть — надто вже на змію схожі. Не всі навіть здогадуються, що в річці чи ставку поблизу живуть в'юни, а тим часом, хоч вони й не утворюють великих скупчень, великою рідкістю не є.
Чому він метається. Досі незрозуміло, чому перед зміною погоди в'юн втрачає голову й метається як очманілий. Спроби пояснити цей феномен зміною тиску газів у плавальному міхурі в'юна не витримують жодної критики: адже в усіх в'юнових плавальні міхурі замкнені в кісткову капсулу, і будь-яка зміна тиску, зокрема й атмосферного, яка в товщу води через нестисливість рідини не передається ніяк, їм байдужа.
Радше за все, електромагнітна обстановка, що змінюється при проходженні атмосферних фронтів, міняє якісний склад газоподібного наповнення плавальної капсули. Якимось чином в'юн, заковтуючи атмосферне повітря, відновлює паритет складових своєї «газової камери». Робить так не тільки в'юн — перед грозою в цьому помічені карасі, короп, лящ і, звісно ж, сом.
В'юн у банці. Ще років п'ятдесят тому радили тримати в'юна вдома в трилітровій банці. Перед виходом на рибалку за станом поведінки в'юна можна було непрямо оцінити свої шанси на успіх: в'юн весело з'їдає кинутого в банку мотиля — буде риба, метається й не звертає уваги на вишукане частування — клювання не чекай.
Усе це, звісно, на рівні минулого століття, адже метання в'юнів можуть навпаки роззадорити іншу рибу, хижу зокрема.
Хижак його обожнює. Що хижак обожнює в'юна як закуску, мені довелось раз поспостерігати, виваживши на вертушку окуня завдовжки 20 см, із пащі якого стирчав хвіст не до кінця заковтнутого в'юна. Потягнувши за хвіст, із подивом виявив, що довжина в'юна перевищувала довжину окуня.
Після цього випадку залізно повірив у слаги, які атакує і «їсть» іноді зовсім дрібний окунь. Та й щуку в заростях латаття рекомендують ловити на довгі слаго-червоподібні приманки на легких огрузках. Не забуваймо про те, що при виробництві силіконових приманок виробник намагається домогтись точної їх схожості з об'єктом атаки хижака.
Як наловити. Для практикуючого рибалки в'юн цікавий передусім як живець при ловлі окуня й щуки, особливо, як уже говорилось, щуки в заростях латаття. Якщо підкинути в'юнчика на гачку живцевої снасті не в самі зарості, а поряд із ними, то звивання рибки, позбавленої волею рибалки природних укриттів, обов'язково приверне хижака.
Наловити в'юнів і просто, і важко водночас. Просто тому, що сама снасть може бути абсолютно нехитрою, такою ж, як і при ловлі пічкура. Прикормка — просто рубаний черв'як, закачаний у землю. Наживка — мотиль або дрібний тонкий черв'ячок. Складність полягає в тому, що в'юни не утворюють великих скупчень і наловити їх багато не видається можливим.
Однак малий золотник, та дорогий. Виловивши хоча б одного в'юна на поплавкову вудку в мулистій річечці, що витікає зі ставка, можна, і не безпідставно, сподіватись на вилов великої хижої риби на живцеву донку чи літню жерлицю, наживлену в'юном.
У давнину, за відсутності меліорації, в'юнів помногу ловили при пересиханні ставків і особливо боліт, просто розкопуючи донний мул. Сучасники високо відгукувались про кулінарні якості змієподібної рибки. Може, ще й із цієї причини не варто скидати з рахунків у рибальському відношенні слизького й в'юнкого в'юна.