Уведення в прикормку компонентів тваринного походження при ловлі по відкритій воді, усупереч поширеній думці, не підвищує шансів рибалки на розкішний улов. На обласному чемпіонаті з ловлі риби на поплавцеву вудку 2012 року моя прикормка аж ворушилась від великої кількості доданих у неї опаришів-пінок. Ну й що? А нічого, інтенсивності клювання це ніяк не збільшило.
Збільшує ефективність прикормки — що влітку, що взимку — правильна її подача, тактика прикормлювання. І взимку, з криги, дуже успішно можна прикормлювати білу рибу прикормками рослинного походження, треба тільки робити це дуже обережно, зваживши всі «за» і «проти» в кожному конкретному випадку.
Певною індульгенцією від цих семиразових відмірювань перед одним відрізанням є застосування прикормки, що складається строго з компонентів тваринного походження, яких у зимовій ловлі застосовується не так уже й багато. Знову ж таки, без правильної тактики й тваринна прикормка не спрацює, але якщо не перестаратись, то хоча б не нашкодить.
Насадковий мотиль. Перше, що спадає на думку, — спробувати прикормити рибу тим, чим ловиш. Абсолютно правильне рішення при ловлі по площах, коли з них збирається лише активна риба. Щоб не обманути очікувань окуньків і плітвичок, приваблених шумом льодобура, у лунку тут-таки підкидається п'яток угодованих мотиликів, а слідом за ними й привабливіша, наживлена тим самим мотилем, мормишка.
На цьому використання великого насадкового мотиля як прикормки майже вичерпується. Він хороший ще в разі приваблення до уловистої лунки великого окуня й плітки покрупніше, бо доволі швидко тоне й залягає на дні, по якому велика риба підкрадається до лунки. Небезпека великого мотиля в тому, що він може знизити інтерес риби до грайливої мормишки, особливо в разі явного передозу в одну лунку.
Джокер чи лиманник. Усіх цих несприятливих чинників можна уникнути, якщо прикормлювати рибу взимку прикормковим мотилем. Поставлений мною в домашніх умовах простенький експеримент дав результат на користь лиманника.
У прозору склянку опускалась дрібка джокера, у сусідню — лиманника. Склянки ставились поруч для порівняння поведінки двох видів прикормкового мотиля в рідній стихії. Джокер доволі довго, хвилин до десяти, «розчухувався», а потім, задоволено розтягнувшись, лише злегка похитувався на дні.
Лиманник, навпаки, ще під час опускання на дно, у водній товщі, почав інтенсивно звиватись і витанцьовувати химерні па. Досягнувши дна, він не заспокоївся, а активно звивався; найнеспокійніші особини підстрибували з дна склянки, наче намагаючись утекти з небезпечного місця.
Звісно ж, такого неспокійного пасажира миттєво відшукає в придонному шарі риба, що перебуває неподалік, і, зачарована його сміливими танцями, не буде такою підозріливою до мормишки рибалки.
Чого не пробував. Відомостей про прикормлювання риби взимку личинками реп'яхової та полинової молі, реп'яхом і чорнобильником, а також дрібним опаришем-пінкою в мене немає.
Є певні напрацювання із зимовим прикормлюванням рачком-бокоплавом, мормишем попросту. Не свіжим, звісно, а висушеною трухою з нього, придбаною в зоомагазині. Для супернеактивної риби результат був позитивний: частинки сушеного мормиша, потроху напитуючись водою в лунці, починали повільно опускатись на дно, даючи каламуть, схожу на каламуть із панірування чи кукурудзяного борошна при ловлі верховодки.
Але мормиш — це все-таки тваринний, протеїновий корм із характерним, дуже любим пліткою і особливо окунем запахом. Він і приваблював, урешті-решт, дрібного й дуже дрібного окунця та плітвичку з палець. Дрібниця, але приємно — усе ж краще, ніж нічого.
Лишимо застосування сушеного бокоплава спортсменам від мормишки, і то на крайній випадок. А для нас із усього цього випливає, що сто грамів дрібного мотиля-лиманника коштують не так дорого, а працюють на приваблення риби до лунки за трьох.