Тактика прикормлювання на водоймі без течії

1170
Тактика прикормлювання на водоймі без течії

Усім, звісно, добре відома рибальська приказка: «як погодуєш, так і спіймаєш». Чомусь усі рибалки сприймають її буквально й готують для риби шикарний стіл із дорогими вишуканостями, хоча та сама плітка, лящ чи карась нічого смачнішого за панірувальні сухарі до цього моменту й не бачили.

Сухарі складають половину об'єму будь-якої прикормки для білої риби. Тому шикарного столу не потрібно: сухарі й відходи зернових — ось і вся казка. Набагато важливіше, як подається це частування: коли, скільки і в яких дозах.

Щоб не схибити, прикормку готують із запасом, а щоб не марнувати сухарі й зернову суміш, у прикормку сиплють побільше глини або просто ґрунту. Далі розповім чому.

Три завдання. Тактика прикормлювання розв'язує три основні задачі: привабити рибу до місця ловлі, утримати її там, а після всього цього активізувати для певних поклівок — що і є вузьким місцем у теорії прикормлювання.

З приваблюванням усе просто й зрозуміло: «бомбимо», за можливості великою кількістю куль, точку ловлі. Щоб число куль було більшим, ми попередньо додали в них чималу, приблизно рівну за об'ємом усім іншим компонентам, кількість глини. У такий спосіб ми до мінімуму збіднили кормову суміш, що дає позитивний результат у двох напрямках: куль стало більше, а риба не так швидко наситится й перестане клювати.

Перший етап. У точку ловлі закидається до половини приготованої прикормки, скатаної в дуже тугі кулі. Риба, почувши плескіт куль, обов'язково підверне до них. Щоб не розчаровувати риб'ячі очікування, приваблену плескотом рибу ми реально годуємо зависом корму, підкидаючи пару жмень перезволоженої або недозволоженої прикормки. Такі підкиди рибу не приваблюють і не утримують — вони дають рибі відчути смак прикормки, її запах і починають збуджувати в неї неабиякий апетит.

Риба, яка скуштувала прикормку й відчула її смак, починає відшукувати корм на дні, де вже лежать наші туго скатані кульки, добути крупинку корму з яких доволі важко. Рибі, однак, такі труднощі по плечу: вона терпляче чекає й кружляє на місці закиду, очікуючи, поки тугі кулі розпадуться й вивільнять крупинки корму.

З усього цього випливає, що два завдання, поставлені на початку, нашою прикормкою ми вже виконали: риба приваблена до місця ловлі й утримується там на прикормковому столі.

Третє завдання: змусити клювати. Не завжди, але буває так, що рідка виужена плітвиця напхана прикормковою сумішшю, а на апетитну пінку на гачку реагує погано. Треба якось змусити її глянути на наш наживлений гачок. Зробити це можна, зігравши на інстинкті риби хапати все, що падає згори.

Для цього треба точно влучати невеликою прикормковою кулькою просто в поплавець або під поплавець. Куля падає, плескіт — інстинкт каже рибі, що юрмиться поруч: «хапай!». Схопити й проковтнути кулю вона не може, лишається тільки опариш, що теліпається на гачку над дном.

З одного-двох падінь куль на поплавець удається вихопити одну, у найкращому разі дві риби. А далі? А далі наступні пару кульок. Ось чому спортсменам на змаганнях дозволяється використовувати 17 літрів сухої прикормки, з якої виходить літрів 20 готової. І це не для того, щоб нагодувати всю рибу водойми, а для того, щоб постійним підкиданням дрібних кульок змушувати рибу клювати знову і знову.

Така немудра тактика помітно збільшує улови, а безкоштовна глина, яка дає прикормці більший об'єм, значно знижує її вартість, пропорційно підвищуючи при цьому її ефективність.

© 2026 Всі права захищені
Розробка сайту: