Начебто, на перший погляд, нічого цікавого й загадкового в такій справі немає. Плітка — риба зі змішаним живленням, легко керована прикормкою: сипни сухарів у лунку, підкріпи дію прикормки дрібкою мотиля, став стояки й набивай собі потихеньку рибальський ящик срібними рибками.
Воно то так, однак є в поведінці плітки кілька моментів, з урахуванням яких ловля на активну мормишку з яскраво вираженою грою значно здобичливіша й емоційніша.
Дві особливості. Основна — невгамовна пристрасть зграйок плітки до переміщення, причому це не залежить ні від сезону, ні від кисневого режиму, температури води, атмосферного тиску й багатьох інших чинників, на які менш вдатні рибалки схильні списувати свої промахи.
Друга випливає з першої: переміщення акваторією плітка здійснює в різних горизонтах води, і дно в цій справі не найважливіший орієнтир. Складається навіть враження, що плітка орієнтується не по дну, а по льоду, тримаючись строго на одній відстані не від дна, а від криги, незалежно від глибини.
Проводка на опускання. Помітивши ще влітку, по відкритій воді, що плітка небайдужа до підкидань прикормки й шльопання її куль об воду, можна зробити правильний висновок: риба ця миттєво реагує на предмети, що занурюються в товщі води. Тому основа основ проводки на плітку — найперша спроба знайти й спокусити рибу на поклівку — це проводка на опускання.
Облов починається з нижньої кромки криги з поступовим стравлюванням волосіні, щоб виявити горизонт, на якому стоїть риба. Найкраще плітка реагує просто на неквапливе опускання приманки, а якщо рибка схибила зопалу, мормишку необхідно зупинити. Під час відлиг доводиться «прокачувати» всю водну товщу опускальною мормишкою — у такий час плітка виходить на глибини до двох метрів.
Підйом. На відміну від опускання, повільного підйому мормишки плітка не любить. Піднімати мормишку треба доволі жваво, з великою частотою і зупинкою в найвищій точці підйому, після якої йде скидання мормишки вниз сантиметрів на п'ять.
Тут слід розуміти, що високим підйомом зі швидкою грою плітка тільки приваблюється до мормишки; рішення про атаку виникає в риби під час зупинки приманки. А вже якщо приманка «просяде» вниз після піку підйому, інстинкт не дасть плітці жодного шансу відсидітись осторонь.
Ловля в дно. Окремо треба сказати про велику плітку: високо в товщу води вона не йде, витягти її туди може тільки дрібна чорна мормишка, яка швидко йде з дрібним тремтінням від дна. Після такої проводки крупняк жде не діждеться цієї мормишки до себе на дно в гості, щоб умить злопати її, щойно вона торкнеться дна.
Іноді й не вмить, а із затримкою, під час якої рибалка має вказати плітці на мормишку слабким поворушуванням її там. Часто, під час низької активності риби, плітка клює виключно з дна на нерухому мормишку. Тільки, знову ж таки, показати мормишку з наживкою на дні чи біля нього треба немудрою, хоч якою грою або її подобою — і надовго завмерти в очікуванні поклівки.
Усе, про що сказано вище, — результати спостережень протягом багатьох сезонів, родзинки, так би мовити, плітчиної ловлі. Застосовувались вони тоді, коли плітку важко було розворушити на поклівку. У решту ж часу плітка дуже невибаглива й клює за будь-якої появи чогось їстівного або схожого на нього в лунці.