Як ловити ляща по відкритій воді знають приблизно всі, і всі його колись та ловили. Першорядним чинником успіху тут, безсумнівно, є збалансована прикормка й упевнена глибина в місці ловлі — не любить справжній лящ мулистих мілководь. Звісно ж, усе це не меншою мірою стосується й зимової ловлі.
Однак наявність криги відкриває перед рибалкою широкі перспективи й дає унікальну можливість переміщатись услід за лящовою зграєю, забігаючи наперед і перехоплюючи її, — коротше, «сісти на хвіст» і йти по сліду. Для такої азартної, захопливої і здобичливої ловлі треба досконало знати лящові звички, а рельєф дна в місці ловлі й поготів.
На течії простіше. Там лящ валить густою щільною зграєю, менш обережний — якщо, звісно, не довбати сто лунок пішнею — і дуже охоче озивається на запропоновану прикормку з лящових сумішей для холодної води плюс кормовий мотиль.
На річці з течією лящ іде черевом по дну в найглибшому місці, можна сказати, по западині руслової канави. Причому, годуючись, він іде проти течії, а пройшовши певний відрізок, сплавляється вниз і знову валить проти неї, збираючи з дна личинок комах, дрібних рачків і молодих неокріплих молюсків — дрейсену.
У такому разі, якщо на кризі немає штовханини, що дуже негативно впливає на настрій ляща під водою (зате по юрбі рибалок простіше виявити його скупчення), можна викласти прикормку на певній ділянці маршруту зграї і з кожного заходу риби на неї виуджувати по парі підлящиків, а то й мірних риб.
Без течії складніше. Тут такі штучки не проходять. Потрібно чітко, за допомогою неодноразових вимірів глибини, обчислити всі хитросплетіння глибинного звалу в затоплене русло, та ще й дослідним шляхом, простовбичивши цілий день на одному місці, визначити час виходу лящових зграй на доріжку крутої брівки.
Причому такою доріжкою у ставку чи водосховищі лящ може пройти всього один-два рази на добу — тут уже не позіхай! Зате, визначивши шлях ляща й час його виходу, можна «попрацювати чарівником», як це може здатись сторонньому спостерігачеві. Ще б пак: тут нічого-нічого, а потім раптом поклівка за поклівкою впевненим підйомом кивка-сторожка.
Найцікавіше, що таких звалів-доріжок, якими ходить-бродить лящ у ложі русла, може бути кілька: мені доводилось розвідувати дві на одній і тій самій ділянці водойми. Причому виходив на них лящ у різний час доби, і тоді «всі ховайтесь» — плітку, окуньків і йоржів наче вітром здувало.
Прикормка. Розвідавши таку доріжку, необхідно з ходу закласти на неї прикормку. У водоймі без течії це тільки кормовий мотиль, краще з руки, щоб не відлякати рибу годівницею.
Лящ прийде не одразу, а згідно зі своїм внутрішнім розкладом, тому, іноді пробиваючи лунку мормишкою, прикормку треба освіжати: частина мотиликів заб'ється в ґрунт, а частину просто з'їсть усюдисуща плітка. Так само необхідно підкидати прикормку в уловисту лунку після впіймання в ній підлящика чи якоїсь іншої риби взагалі. Лящ полохливий, і запросити його знову пройтись своєю стежкою можна тільки виклавши на неї щедре частування.
Ось це загалом і все, що можна сказати про лящові вподобання взимку. Премудростей небагато, а з уловом буде той, хто від душі попрацює буром і глибиноміром.