Зустріч із коропом не тільки у виросних ставках, а й на «диких» ділянках річок нікого не здивує. Під час скидання води зі ставків і вилову підрослого за літо коропа частина риб товарної ваги, 400–600 г, обов'язково вислизає від сіток промисловиків і стоками дістається до річок загального користування.
Там, у річках, культурний короп схрещується зі своїм диким предком сазаном, і в підсумку маємо дуже цікавий гібрид. Такий «коропосазан» швидко набирає вагу й росте як на дріжджах, подібно до коропа, маючи при цьому міць і неприборканість буйної вдачі дикого сазана.
Де він стоїть. Перевірено: на ділянках річок із течією короп не завжди поспішає сховатись у зарості. Радше, скоряючись давньому сазанячому інстинкту, він обирає для постою й годівлі круті річкові брівки з твердим дном і несильною течією, куди виходить ближче до полудня пощипати молодь молюсків і те, що може принести йому вода.
Знаючи, де круті звали глибинних брівок підходять до берега на п'ять-сім метрів, можна впевнено чекати зустрічі з коропом у нижній їх частині.
Прикормка. Щоб притримати коропа на одному місці, необхідна прикормка, основу якої становить недоварена нелипка мамалига, до якої короп має хворобливу пристрасть.
Для приваблення треба змішати мамалигу з чималою порцією землі з місця ловлі, бажано з кротячих «териконів», що височать на заливних луках. Прикормка скочується в тугі кулі й щедро закладається в місце вудіння, бажано з розрахунком на скочування частини куль по береговому звалу до його підошви.
Наживка. Їй приділяється особлива увага. Доводилось експериментувати з різними варіантами, але з огляду на те, що ловля ведеться хай і на несильній, та все ж течії, найкращим варіантом вважається біло-коричневий опариш, який щойно почав залялькуватись, — «молодий» кастер.
Просто опариша нещадно тріпатиме верховодка, а повністю залялькований, «старий» кастер приваблює рибу гірше за молодого.
Проводка. На гачок №7–9 за метричною класифікацією краще насадити кілька кастерів і на оснастці з поплавцем 4–6 г запустити її з проволочкою по дну вздовж підошви берегового звалу.
Проводку слід робити недовгу, приділяючи особливу увагу її завершальній частині, коли витягнута течією оснастка м'яко приб'ється тією ж течією до звалу, а гачок із наживкою чітко ляже на дно в улоговинку між закінченням звалу й ложем русла. У такому положенні, користуючись перевагами болонеза, оснастку можна потримати пару хвилин, і якщо поклівки не буде — повторити.
Якщо ж поклівка була, незалежно від того, спіймано коропа чи ні, слід з ходу покласти ще пару куль прикормки в те саме місце. Річковий короп, вочевидь теж під впливом генів сазана, ходить уздовж звалу невеликими групами, по три-п'ять особин одного розміру, і якщо не склалось підсікти першого, то після свіжої порції прикормки, скоріш за все, клюне другий.
Снасть. Дикий короп хоч і обережний, але не так, як його ставковий побратим, тому повідець може бути й товщий, діаметром 0,12 мм наприклад, при товщині основної волосіні 0,18 мм.
Начебто хлипкувата снасть, але не забуваймо, що в руках у нас болонка з котушкою, налагоджений фрикціон якої легко впорається з ривками торпеди, вкритої бронзовою лускою. Та й треба ж дати коропу хоч якийсь шанс — адже тільки тоді можна повною мірою вважати себе приборкувачем річкових велетнів.