Останнім часом погляди багатьох прихильників спінінга звернені до маститих японських виробників коливальних міні- й мікроблешень. Ловля на коливалки знову актуальна і стає навіть предметом моди — area fishing наочний тому приклад. Воістину, усе нове — добре забуте старе.
Старе то воно старе, але нове приходить до нас в оновленій якості. Безінерційні котушки дозволяють закинути приманку практично будь-якої ваги — ось і з'явились коливалки вагою 0,5–2,5 г, здолати які під стать навіть верховодці, що нерідко й трапляється.
Не жадібність, а інстинкт. Спершу впіймання окуня на коливалки сприймалось як кумедний курйоз, що свідчить про міфічну «жадібність» смугастого. Рибам не притаманні людські якості: вони не можуть бути ні жадібними, ні щедрими. Ту чи іншу модель поведінки диктує їм вроджений інстинкт — і хвала тому винахіднику коливалки, яка так уміло тисне на цей безумовний рефлекс.
Коли. Однозначно весна і, меншою мірою, осінь. Улітку поклівки окуня на коливалки ймовірні під час вечірнього виходу, коли атаки смугастого вирізняються силою й рішучістю.
Розмір не вирішує, вага вирішує. Найцікавіше, що вдалось установити: розмір блешні вирішального значення на кількість поклівок не має. Окунці з палець під час виходу весело довбають п'яти-семиграмові «атоми» і «ложки», а декому з них удається навіть сісти на гачок блешні завбільшки з самого матросика.
В усіх інших випадках можна орієнтуватись за вагою. Найуловистішими, незважаючи на ім'я виробника, виявились блешні вагою 2,5–5 г. Відверті «лушпайки» до 2 г ажіотажу в окуневому середовищі не викликали: скоріш за все, такі дрібні блешеньки генерують коливання, які хижак не сприймає як сигнали від потенційної здобичі.
Найкращою формою лишився перевірений ще з минулого століття «атом», тобто S-подібний вигин. Повідець при ловлі окуня не потрібен: «окунева» проводка рідко спокушає щуку.
Проводка. Вона дуже своєрідна. Найменше смугастого цікавить об'єкт із рівномірним рухом і заданою монотонною грою. Що більше в проводці своїх родзинок, то більша ймовірність упіймання.
Зупинки й посипання блешні до дна, різкі підйоми майже до поверхні після плавного ширяння в товщі води на віддачі шнура, а іноді й відвертий хаотичний твіч — ось далеко не повний перелік уловистих проводок. Ефективні вони в місцях, де зграйки окуня видають себе розгоном скупчень малька з характерними розворотами на поверхні.
Осінній дальній бій. Особливо хороші коливалки восени, коли окунева зграя б'є далеко. Мікроджиг не докинеш, та й він каменем іде на дно, а бій же поверхневий; вертушка вже не така приваблива, осінь як-не-як. Виручити може легка, до 3 г, коливалка: вона долетить до зграї, смачно шльопнеться у воду, привернувши увагу, а на короткочасному плануванні в приповерхневому шарі спокусить когось на поклівку.
Прикраси. Секрет Полішинеля — «прикрашання» гачка пір'ям, червоними нитками, хвостиком твістера. Усе добре, але тільки в міру: рясні прикраси можуть загальмувати гру самої блешні, і тоді все нанівець.
У рідкісних випадках окунь переслідує й атакує важку невелику блешню, що волочиться по дну, здіймаючи шлейф каламуті. Застосування коливалок в окуневій ловлі дуже різноманітне, і я далекий від думки, що всі можливі варіанти вже прораховані.