З настанням спекотних днів наприкінці червня, коли навіть уночі температура не опускається нижче двадцяти, у водоймах зі стоячою й повільно текучою водою починається сезонне явище — цвітіння.
Спричинене воно бурхливим розмноженням найдрібніших діатомових водоростей, по-науковому фітопланктону. Поштовх їхньому розвитку дає навіть не стільки тепло, скільки сонячне світло: адже природний фотосинтез має значно вищий ККД, ніж найсучасніша сонячна батарея. Немає ще такої батареї, яка б за невелику ціну рухала авто зі швидкістю сто кілометрів на годину, а діатомові водорості цілком безкоштовно нарощують біомасу, рівну біомасі заливного лугу.
Чому це не біда. Використовуючи енергію сонця, зелені рослини, і наш фітопланктон зокрема, збагачують середовище киснем. У спекотний полудень лише квітуча вода може підтримати кисневий баланс теплої води. Самі ж найдрібніші водорості дуже калорійні й слугують їжею для риб: товстолоб, наприклад, тільки на них виганяє понад метр завдовжки.
Варто також зазначити, що світло не може глибоко проникнути у воду зі зваженою органікою: цвіте тільки верхній шар, углиб сантиметрів на двадцять. Цвітіння чомусь пригнічує життєдіяльність хижої риби, а білій воно дарма — але накладає свої відбитки на тактику ловлі.
Прикормка. Під час буяння зелені вона може не містити складової тваринного походження, не втрачаючи при цьому привабливості. Зате з рослинними складовими треба помудрувати: сухарі панірувальні самі собою, а от мамалига чи пшоно — не одразу й угадаєш. Щоб не схибити, краще й того, й того потроху.
Насадки. Теж не все одразу ясно: іноді доводиться перепробувати кілька мастирок, мамалигу й манку, поки не знайдеться щось найкливкіше на сьогодні.
Запахи добре поширюються в теплій воді, тож ароматизатор — важлива річ на водоймі, що зацвіла. Безпрограшний тут ванілін. За моїм досвідом, його краще зовсім трохи додати в прикормку, так би мовити, для затравки, і відповідально здобрити ним наживку — краще тугу манку з додаванням напівсирої мамалиги. Частинки мамалиги, випадаючи з місива манки при повторному закиді, створюють міні-прикормковий фон у товщі води, під стать міні-діатомовим водоростям.
З тваринних наживок під час цвітіння найчастіше потрібен дрібний опариш-пінка: що дрібніший, то краще. А якщо й на нього не клює — то один дрібний мотиль, який, утім, хороший у безклів'я не лише в літню спеку.
Риба стоїть вище. Зі специфічних фішок варто відзначити часте позиціювання риби в товщі води доволі близько до поверхні. Карасика завбільшки з долоню навіть часто видно на поверхні — однак із поверхні він не бере. Його краще ловити на м'ятий чорний хліб із соняшниковою олією в пів води, хоча прикормка при цьому лежить строго на дні.
Те, що верховодка й красноперка підходять до самої поверхні й скльовують із неї скупчення зелені, помітно неозброєним оком. Можна підкинути і їм чогось на основі бовтанки з манки, яку дехто мішає просто на квітучій воді. Мені, щоправда, така «раціоналізація» помітних успіхів не приносила.
Плітка в цей час просто піднімається вище від дна й воліє варену перлову крупу з якимось приємним солодким запахом.
Коротше кажучи, якщо водойма непривабливо цвіте, та так, що й купатись у ній навряд чи хто захоче, не варто списувати її з рахунків — адже в риби на цей рахунок своя особлива думка.