Блешні з вантажем-осердям і обертовою пелюсткою на осі винайшли у Франції в середині минулого століття. Це диво інженерної думки нарешті добило нарікання скептиків про те, що штучна приманка неодмінно має бути схожою на реальний харчовий об'єкт хижака. Нічого подібного — та ви, напевно, і самі не раз бачили, як «озвірілі» жаби атакують ні в чому не винний поплавець, що просто гойдається на воді.
Спершу була мілина. Виготовлення нової приманки монополізувала фірма Mepps — ще наприкінці минулого століття багато вертушок так і називали «мепс». Вироби цього бренду несли відбиток первісної спрямованості: ловля головня й форелі на мілководних перекатах. Коротше кажучи, загнати «мепсики» глибше ніж на метр було доволі проблематично.
Крок уперед зробила шведська фірма, випустивши під маркою Myran вертушки з осердями вагою до п'ятнадцяти грамів. Важке осердя заважає пелюстці почати обертання — блешня не заводиться, її треба безперестанку смикати. Ось Myran і позиціонувались як блешні для ловлі атлантичного лосося на сильній течії, яка й виконує роль ривка.
Прорив у глибину. У водоймах без течії він почався років десять тому, коли сімейне підприємство Lukris випустило блешню Reder. Не надто важка в принципі, вона добре працювала на повільній швидкості проводки, легко витримуючи глибину до чотирьох метрів.
Пізніше ті самі виробники випустили Ason вагою п'ять грамів: нею можна ефективно обловлювати глибини до трьох метрів на різних швидкостях, не побоюючись, що лобовий опір виштовхне її до поверхні.
Справжнім же глибинним вертушкам усього років п'ять, і ім'я їм Pontoon21 Synchrony. Виробник поєднав важке вольфрамове осердя і витончену пелюстку — і це дало свій ефект. Роблять такі блешні й народні умільці, але це вже ексклюзив для посвячених.
Як це спрацювало. Потрапила й мені така блешенька торік і валялась без діла до прогріву води.
Ясного погожого дня окунь у спеку непогано покльовував на звичайну вертушку. У якийсь момент поклівки в прибережній зоні припинились. Ультралайтом промацую глибини до трьох і більше метрів силіконом — поклівки є, але всі холості. Отут і стала в пригоді вертушка з вольфрамовою огрузкою: закид за хмари, швидке досягнення дна на чотириметровій глибині, початок проводки зі стуком пелюстки по дальній брівці — упевнена поклівка, і є окунь.
Друге вдале застосування було на річці з невеликими глибинами, але посиленою течією: там, при проводці на знос біля самого дна, з русла вдалось вихопити пару риб.
Висновок. Аналіз лише цих двох випадків підказав умови застосування важких вертушок. Це передусім літня спека, коли більш-менш активна риба звалюється на глибини й глибини з течією, воліючи там по-літньому обертові блешні — і даючи це зрозуміти спінінгісту невпевненими поклівками на джиг.
Цим, звісно, спектр не вичерпується: ловлять вони зранку активну рибу на мілині та рибу, що стоїть просто на великому віддаленні від берега. Область застосування таких приманок до кінця не розкрита — поле для розумної творчості є.