На зорі винайдення спінінга самі приманки розмаїттям не вирізнялись. Перше, що вдалось відшукати в літературі позаминулого століття, — згадка про гутаперчеву рибку як приманку для дальнього закиду з ноттінгемською котушкою; термін «спінінг» у ті далекі часи ще не був загальновизнаним.
Далі згадуються вабики, тобто стримери, а з тридцятих років минулого століття практично єдино «правильною» приманкою вважалась коливальна блешня, перші з яких були просто переробками із зимових блешень — знаменита «тригранка», наприклад.
У середині минулого століття стався прорив: винайшли обертові блешні й воблери, і весь світ, і я в тому числі, ловив на них аж до кінця двадцятого століття. Черговий поштовх дало застосування силікону.
Панацеї немає. Повальне захоплення джигом показало, що й це не панацея: з ним теж можна натрапити на безклів'я. Спроби вийти з такої ситуації давали часом приголомшливе рішення — старі напівзабуті блешні раптом починали ловити мало не на голову краще за новомодну «їстівну» гуму.
Зрештою все стало на свої місця. Цілком ясно, що немає жодного «непогрішного» типу приманок: усі вони чудово працюють у свій час у своєму місці, взаємодіють між собою і заміняють одна одну.
Сезонний календар. Щойно зійде крига і ще навіть не починає прибувати весняна вода, уже починається сезон спінінга. Починається він із силіконових приманок, здебільшого твістерів, і стримерів, які показують непогані результати по млявій рибі протягом усього сезону.
Щойно на берегах покажеться молода зелена травичка, хижак починає активно цікавитись дрібними віброхвостиками кислотного кольору, особливо вранці й на вечірній зорі. Увесь нерестовий період можна не «зстрибувати» з вібриків, а після його закінчення вподобання починають потихеньку мінятись.
У дні, коли здається, що хижака вдень з вогнем не знайдеш, він раптом несподівано з'являється, сміливо атакуючи зовсім не дрібні, за весняними масштабами, коливалки. Час слави коливалок навесні теж недовгий, пару тижнів — і знову хижак починає посилено клювати на силікон, тепер уже цілком «дорослих» розмірів.
Так триває до початку цвітіння води, коли на традиційні джиги щуку й окуня можна спіймати або рано-вранці, або на вечірньому виході.
Улітку, у спеку, та ще й удень, успішно ловить рухлива вертушка, причому не тільки хижу рибу, а й білу — карася й ляща. Так триває все літо, а з першими холодними ночами вертушки хижаку стають нецікаві: їм знову коливалку подавай, а ще краще воблер, який активно доловлює вередливу щуку у вересні-жовтні.
Коливалки справно ловлять до появи перших заберегів, коли на сцену знову виходить силікон великого розміру із загальмованою грою. Завершує сезон невеликий твістер із м'яким хвостом і струменистою грою та стример, що пролежав у коробці все літо.
Як бачимо, кожній приманці справа знайдеться — треба лише знати або здогадатись, чого хоче риба.