Глухозим’я: як ловити посередині зими

564
Глухозим’я: як ловити посередині зими

Щоб розставити всі крапки над і, давайте спершу розберемось, а що воно таке — це глухозим'я, і чим воно може завадити наполегливому рибалці в досягненні вершин рибальського олімпу.

Частина рибалок вважає, що наприкінці січня — на початку лютого вміст кисню у воді падає до критично низького рівня, і вся риба впадає в асфіксійний острах і не те що клювати, а як просто вижити навіть не здогадується. Похмуро, чи не так? Можна й ще тяжчу картину намалювати, уяві все під силу — та чи відповідають картини мук риб'ячого пекла дійсності?

Звісно ж, ні, інакше від риб'ячого населення ще пару мільйонів років тому на Землі й сліду б не лишилось. А так нічого, живе собі рибка й здорова, і по відкритій воді, і під кригою.

Звідки взявся міф. Вигадки про безсердечне глухозим'я народились через те, що саме до середини зими «пролітних» рибалок у невдатних рибалок буває найбільше. Кисень тут, звісно ж, ні до чого. Просто до цього часу обмінні процеси в риб досягають свого мінімуму, щоб із першими ясними деньками й потраплянням під кригу перших крапель талої води знову піднестись духом і злетіти на небувалу висоту весняного жору.

Іншими словами, з рибою все гаразд, просто піст у неї: їсть рідко, мало і не все підряд. Знаючи ці три особливості, легко визначити тактику ловлі й скласти риб'яче меню, від якого не відмовиться ні плітка, ні окунь, ні йорж.

Їсть рідко. Отже, час виходу скорочується до мінімуму, іншого дня лише до однієї-двох годин. У плітки, наприклад, це проміжок від першої до третьої пополудні, в окуня — з десятої до дванадцятої ранку, у йоржа — з восьмої до десятої. У решту часу лунки безперешкодно замерзають, поклівками волосінь у них ніхто не турбує.

Їсть мало. Раз рибка мало їсть, то й із прикормкою треба обережніше. Жодних рослинних каш, макухи й пачок панірування в лунку! Тільки прикормковий мотиль-лиманник у кількості не більшій за наперсток, і то лише перший закорм, а докормлювання — ні-ні.

Якщо ведеться цілеспрямована ловля окуня, можна не прикормлювати взагалі: у цей час він клює за принципом «один рідко вдома», висиджувати його на одній лунці сенсу немає, їх треба міняти одразу після впіймання однієї риби.

Характерна й гра мормишки посеред зими. Дуже часто і плітка, і окунь наче прилипають до дна й «не бачать» мормишки в товщі води. Їм у цей час до душі ворушіння приманки на дні з частими завмираннями, неквапливими підстрибуваннями й переповзаннями на череві — загалом повна імітація личинки бабки чи одноденки, що копошиться на дні.

Їсть не все підряд. А ось над утіленням цього принципу іноді треба серйозно попотіти. По-перше, це застосування відповідної наживки. Це може бути тільки чорнувата голівка великого мотиля, два прикормкові, ледь помітні на гачку мотилики, личинка реп'яха, а то й просто дрібна, вагою 0,08 г мормишка «чорна крапля» під атрактантом, без жодної насадки.

Саме така крапелька в безнасадковому варіанті показала відмінний клів, тоді як мормишка-крапля трохи більша, наживлена дрібним мотилем, видавала холосту поклівку за поклівкою.

По-друге, сама мормишка. З середини зими приходить час зменшувати приманку, вірніше її масу, і тоншати у волосіні. Робиться це зовсім не для того, щоб підозріла підступна рибеха не розгадала задумів рибалки, а тому, що мормишка меншої ваги плавніше й ненав'язливіше подається рибі, яка втратила апетит. Таку крихітку можна грамотно подати тільки на відповідній її вазі волосіні, тому волосінь діаметром 0,05 мм у цей час не просто спортивна вишуканість, а чинник, що сприяє клюванню.

Загалом, утіливши на рибалці в глухозим'я принципи «дорога ложка до обіду» і «малий золотник, та дорогий», раптом виявиться, що й глухозим'я не таке вже й глухе.

© 2026 Всі права захищені
Розробка сайту: